Бабуся передусім #2

Київ, 22.07.2011

Раніше я вже писав про судовий позов до Пенсійного фонду України в Подільському районі, де я представляю інтереси своєї бабусі. Писав про дивну поведінку судді, згадував про відкриття скороченого провадження у справі, говорив про відмову у поновленні строку звернення до суду, та про те, що подав апеляційну скаргу. Детальніше про це трохи далі, а поки що публікую постанову, яку отримав сьогодні.

Окрім постанови, в конверті ще був виконавчий лист, який публікую нижче.

Що цікаво, суд задовольнив позовну вимогу щодо стягнення з Державного бюджету судового збору, але не написав про це в виконавчому листі. Це так і треба? Виконавець сам здогадається?

Постало питання виконання рішення суду. Як повідомили мені в Головному управлінні юстиції, якщо кошти стягуються з держави, то цим займається не районна виконавча служба, а відділ примусового виконання київського управління. Коли я попросив їх номер телефону, мені повідомили, що зараз вони в них не працюють, і дали поштову адресу. Я підготував заяву, що публікую нижче, і поїхав подавати.

Виконавча служба знаходилась в звичайному житловому будинку, на першому поверсі. Зайшовши через центральний вхід, я поцікавився у охоронця, де знаходиться канцелярія. Той мені відповів, що мені треба вийти на вулицю, обігнути будівлю навколо, і підійти до другого вікна. Що я і зробив. А вікно виглядало ось так:

Я, м’яко кажучи, був трохи здивований, але не тільки через це. Ще мені стало зрозуміло, чому в них не працюють телефони. На вікні висіло оголошення:

У віконці мене попросили трохи почекати, а після цього, прийняли заяву, пообіцявши, що протягом місяця надішлють відповідь.

Ну, а тепер повернемось до апеляційного оскарження.

Наступного дня, після винесення ухвали про відмову в поновленні строку звернення до суду, я подав наступну апеляційну скаргу.

Через декілька днів я отримав ухвалу про відкриття скороченого провадження, яка була датована тим самим днем, коли було відмовлено в поновленні строку звернення до суду.

Разом з ухвалою був супровідний лист на ім’я Писаренко З. М., якого/яку я знати не знаю, і який/яка за моєю адресою не проживає. Чому це прізвище з’явилось в листі — невідомо.

А ще через два тижні, я отримав наступного листа.

Хто такий Мороз М. П. і чому в мене має бути його позовна заява — гадаю до сих пір.

На цьому настала тиша. Ніяких повідомлень з районного чи апеляційного судів не надходило. Десь через місяць, я сам подзвонив до Подільського суду, де мені сказали, що апеляційну скаргу нікуди не передали, і попросили зателефонувати пізніше. Так, дзвонячи щотижня, пройшов ще майже місяць. Просто чекати мені набридло, і я написав скаргу на ім’я Голови суду.

Через декілька днів після цього, мені зателефонувала працівник канцелярії, повідомила, що вони загубили мою апеляційну скаргу, і попросила надіслати її факсом. Що я й зробив. Ось я гадаю, в апеляційному суді будуть розглядати копію скарги, чи зобов’яжуть мене усунути недоліки, які сталися не з моєї вини?

Ну, а тепер, підводячи підсумок всій публікації, хто може дати мені відповідь на наступне запитання. Як суддя могла винести постанову по справі, якщо я подав апеляційну скаргу, і матеріали повинні були передати в апеляційний суд?

І ще що цікаво. Постанова, яку я публікував на самому початку, датована двома днями пізніше, від подачі мною скарги на Голову суду. А якби я скаргу не написав, рішення так би і не було?