Бабуся передусім #1

Сьогодні створюю нову рубирку під назвою «Наша судова влада», в якій буду розповідати про свій досвід взаємодії з судовою гілкою влади. Сподіваюсь, вам це буде цікаво і корисно.

---

Київ, 12.05.2011

Перша публікація, з цієї серії, присвячується моїй улюбленій бабусі Валентині Федорівні, права котрої я зараз відстоюю, як вповноважений представник.

Дана справа стосується незаконних дій Пенсійного фонду України, що не добплачував в повному обсязі, починаючи з 2006 року, їй соціальну допомогу, як дитині війни. Дана доплата повинна була здійснюватись відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

За основу я взяв зразок позовної заяви з сайту адвоката Кучерявого Олега Петровича, за що йому окрема подяка.

Більше ніж через місяць, я отримав повістку про виклик до суду, на 9 год. 10 хв., де мало вирішуватись питання про поновлення строку. Адже по Кодексу адміністративного судочинства України, строк подання до суду — 6 місяців. Я ж в позовній заяві просив зобов’язати Пенсійний фонд України перерахувати доплату за термін більший ніж три роки. Оскільки нам не було відомо про те, що вони здійснюють доплату не в повній мірі, а по КАС термін подання обчислюється з того моменту, як особа дізналась про порушення її прав, то я вважав, що строк не пропущено.

По прибутті в суд виявилось, що передімною ще дві особи — якісь дідусь і бабуся, котрим призначили відповідно на 9:00 та 9:05. Нагадую, що мені було призначено на 9:10. Ось так швидко працює наша судова система… 🙂 Більш того, виявилось, що є ще люди, яким призначили на 9 годину 10 хвилин, як і мені. Подивившись на дошці об’яв розклад слухань, я виявив, що наша з бабусею справа взагалі не має сьогодні розглядатись. Тоді я зайшов до кабінету, де знаходились помічник та секретар судді, і показав виклик. На що мені відповіли, що таки розглянуть мою справу.

Почали прийом з запізненням хвилин на 15-20 (нагадую, по розкладу — 5 хв. на одну справу). Ніхто нікого не викликав, заходили за «живою» чергою, орієнтуючись на власний призначений час, але передімною все ж таки проскочила одна-дві людини, яким було призначено розгляд пізніше, ніж мені. В принципі, виходили з кабінету дійсно швидко, і я зрозумів чому, коли сам зайшов.

Самої судді в кабінеті не було. Чи то секретар, чи то помічник судді, одразу запропонував мені написати заяву про те, що я прошу розглядати справу без моєї участі. На що я відповів, що не бачу в цьому сенсу, адже я вже прийшов, я вже тут, і готовий представляти інтереси позивача. Цей діалог був циклічним, в якому мені тричі повторювали одну і ту саму фразу: «Ну я же вам объяснила, что вы можете написать заявление, чтобы рассматривали в ваше отсутствие», а я тричі відповідав: «Навіщо мені писати цю заяву, якщо я вже прийшов на засідання, на яке мене було викликано повісткою?». Звичайно, я розумів до чого це, — судді хочеться по-менше роботи, але в такому випадку самій і треба було відкривати справу у скороченому провадженні, інакше це якась профанація виходить. На цьому мене попросили почекати в коридорі, сказвши, що справа буде слухатись в 10:00.

О десятій мене викликали, і почалось засідання. Це був той самий кабінет, де я спілкувався з секретарем та помічником. Маленька така кімната 2 на 2 метри, з трьома столами, які займали майже всю площу приміщення. Прапора та герба на стіні не було. Суддя Захарчук Світлана Степанівна, що була без мантії, з невдоволеним і відстороненим виглядом провела слухання, в якому задала кілька питань, а я надав пояснення. Іноді вона говорила настільки швидко і нерозбірливо, що важко було її зрозуміти. Після цього суд видалився в нарадчу кімнату, а мене знову відправили в коридор.

За 15-20 хвилин суддя повернулась і зачитала наступну ухвалу. Вибачайте за погану якість — суд мабуть економить на тонері. Мені довелося спочатку зробити копію з підвищеною контрастністю, і лише потім відсканувати — інакше взагалі нічого не було видно.

Виходячи з кабінету суддя сказала своєму чи то помічнику, чи то секретарю: «і на скорочене провадження цю справу».

Хочеться звернути увагу на безпідставну, на мою думку, відмову, оскільки аргументація Подільського районного суду м. Києва була з посиланням на ч. 2 ст. 99 КАС України. В цій статті йдеться про те, що строк звернення до адмінсуду обчислюється з дня, коли особа дізналася про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Відносно того, що дізнались ми лише з відповіді Пенсійного фонду 04.04.2011 (а вже 05.04.2011 подали позов до суду), йшлося і в позовній заяві, і в моїх усних поясненнях, проте, суд це проігнорував.

Ось така правова держава і судовий захист населення.

Наразі мною вже підготовлено апеляційну скаргу до Київського апеляційного адміністративного суду, яку я завтра ж і подам.

На цьому, поки що все… 🙂

---

Додано 13.05.2011:
Сьогодні подав апеляційну скаргу через суд першої інстанції.