Київ, 20.05.2011
19 травня відбулись установчі збори Громадської ради при Міністерстві інфраструктури України (до адмінреформи — Міністерство транспорту та зв’язку). Спочатку я був приємно здивований гарною організацією — невже цього разу обійдуся без критики? Але це був тільки початок — пізніше все стало на свої місця. Як і завжди…
Київ, 07.05.2011
Почалось все з того, що я зі знайомими їхав поїздом на західну Україну. В нашій «купешці» (в лапках тому, що їхали ми плацкартом) сидів «піддатий» чоловік на ім’я Іван, якого ми охрестили «дядя Ваня». Був абсолютно спокійним, нікого не зачіпав, громадський порядок не порушував. Трохи пізніше ми помітили, як до нього підійшов провідник і щось запитав (мабуть квиток?), і після цього вони посварились. Причину сварки я не знаю, але провідник пообіцяв висадити його на найближчій станції. Так і сталося. На першій же зупинці потягу в наш вагон зайшов наряд міліції і почав робити спроби висадити Івана. Ми зі знайомими обурились цим, виступивши на підтримку пасажира. Проте, міліція не звертаючи на нас увагу, продовжувала робити свою справу. Провідник почав складати акт висадки, але, не завершивши цього, віддав його міліціонеру. Коли я звернувся до правоохоронця з пропозицією виступити в якості свідка і записати до акту свої показання, мені було відмовлено. Після того, як міліція висадила пасажира, а поїзд поїхав далі, ми, розуміючи, що з Іваном буде далі, вирішили написати скаргу начальнику поїзду на дії провідника. Думаю, ви зрозумієте наші мотиви, адже, якщо навіть якісь гроші чи цінні речі в Івана і були, то він з ними попрощається, після спілкування зі стражами порядку. І як йому добиратись додому — невідомо. Я написав скаргу, і окрім мене її підписало ще 16 пасажирів, всього — 17 осіб.
Нижче публікую саму скаргу. Вибачайте за поганий почерк.